У 1579 році з дозволу епископа Тортози домініканці заснували монастир за межами міських стін Кастельйона, посередині сільськогосподарських угідь, біля головної арики та дороги до моря. Землю пожертвував правознавець Хайме Мірайлес, і за його волею дім було присвячено святому Томі Аквінському, хоча з часом жителі Кастельйона називали його Монастиром Розарію через конфратернітет Розарію, пов'язану з монахами. Початки були скромними: з півтора дюжини релігійних осіб, хиткою економікою та будівництво, яке просувалось у темпі милостині та допомоги муніципальної ради.

Церкву, нині парафія святого Вінсента Ферера, добре відображає це повільне зростання. Її нава з бічними каплицями було завершено протягом XVII століття, а нерівномірності в молдингах, склепіннях і прикрасах капліць видають перерви в роботі. З 1661 по 1668 рік було збудовано дзвіницю, яка в середині XIX століття навіть вмістила оптичний телеграф. Близько 1690 року конфратернітет оплатила каплицю Розарію, фрески якої, завершені Евгеніо Гільйо в 1704 році, є найцінніше художнім комплексом храму. У кількох каплицях також збереглись декоративні сграфіто середини XVII століття.

Клаустр почав у 1648 році майстер робіт Хуан Ібаньєс, арагонець, який оселився у Вілла-реалі з численними замовленнями в регіоні, й був завершений близько 1659 року. Це його єдина збережена робота. Його мова — ренесансна в період, коли бароко вже утворював шлях: арки на колонах, піднятих на п'єдесталах, майже відсутня орнаментація та пропорції, які дослідники пов'язують з клаустром Коледжу Корпус Крісті у Валенсії. Тут красота полягає в ритмі та мірі, а не в прикрасах.

Комплекс насилу пережив XIX століття. У 1811 році французькі військові витіснили монахів і перевикористали дерево, цеглу та камені монастиря; від клаустру залишились лише колони. Після конфіскації Мерія отримала будівлю для розміщення Будинку благодійності, яким з 1860 року управляла Депутація разом із Сестрами Утіхи, який вмістив сотні сиріт та літніх людей. У 80-х роках XX століття Депутація закрила установу та зносила її павільйони, але поважала клаустр, який залишився центральним подвір'ям Консерваторії музики, серед освітніх та культурних закладів, які були побудовані на старих терен монастиря.